Чому одні сцени у книгах захоплюють нас з головою, після них ми відкладаємо твір й годину просто дивимося у вікно, розмірковуючи над прочитаним, а інші не викликають ніяких емоцій? Чому одні частини книги хочеться розбирати на найменші частинки, досліджувати кожну з них, а інші - швидше прогорнути та перейти до наступних глав?
Ми не зупинятимемось сьогодні на питаннях смаку, граматичних помилок чи вмінню будувати сюжет. Натомість поговоримо про рівні сцени.
Що таке «Рівень сцени»?
Уявіть собі будівництво споруди. Спочатку треба закласти фундамент, потім звести перший поверх, другий тощо. З тексом так само: його можна писати на найпростішому рівні, а можна додавати більш просунуті «конструкції».
Загалом сцену можна розділити на 4 рівні:
Конкретна подія
Розкриття героїв/світу
Значення для сюжету
Підтекст
Конкретна подія
На цьому рівні описується те, що відбувається з героєм. Тут немає глибоких сенсів чи складних хитросплетінь долі.
Наприклад, ви можете писати про бій двох гладіаторів. Ви детально висвітлюєте кожен рух, чіткі та криваві удари, називаєте переможця. Тобто, розписуєте конкретну ситуацію – нічого зайвого.
Розкриття героїв/світу
На другому рівні подається якась інформація, що дозволяє читачу більше дізнатися про дійових осіб, ситуацію чи світ загалом.
Повертаючись до наших гладіаторів, головний герой, скажімо, не хоче битися і вважає все це дійство – розвагою для звірів. А його супротивник – не бажає слухати та наносить сильні атаки раз за разом. Він не збирається вбивати героя одним ударом, а хоче помучити його на потіху натовпу.
Відчуваєте, як персонажі одразу обростають характером?
Значення для сюжету
Цей рівень означає, що певна подія має значення для загального сюжету, а не відірвана від нього.
Наприклад, вже відомий нам бій гладіаторів – влаштували не просто заради розваги, а двоє аристократів, які воліють таким чином вирішити власну суперечку. Чий гладіатор виграє – той багатій і переміг. Якщо наш герой програє – його вб’ють, якщо виграє – нагородять купою золота, завдяки якому він зможе почати нове життя.
Отож, від того, що придумає герой, які рани отримає, чи зможе перемогти, залежить його подальша доля.
Підтекст
Найвищий рівень сцени. Тут закладається те, що можна прочитати лише поміж рядків, те, що автор не проговорює напряму.
Перший гладіатор може уособлювати культуру, прагнення до миру, маленьку людину у великому світі, а другий – кровожерливість та жорстокість, породжену безвихіддю. Аристократи – владу, якій простий народ не здатен противитись і тд.
І уявіть тоді здивування читача, коли наш герой, замість того, щоб вбивати супротивника чи помирати від його руки, застрибує на трибуни та бере у заручники одного з аристократів, виголошує промову й підіймає всіх рабів і гладіаторів на бунт. Це не просто несподіваний сюжетний поворот, а перемога малого над великим, раба над володарем.
Звісно, не кожна сцена обов’язково має містити усі 4 рівні, але хоча б 2 з них – бажано. Вони можуть йти не по порядку, перемішуватись, та все ж важливо зберігати баланс.
Сцена без сюжету
Якщо уявити сцену з сюжетом, але без сенсів, легко, то навпаки – вже значно складніше.
Звернемося до фільмів «Все завжди і водночас», «Герой наших снів» та «Три тисячі років туги» для наочності. У цих картинах (в останній радше в фіналі) сенс виступає первинним, а сюжет – лише способом передати підтекст. Події можуть видаватися дивними, нелогічними, непослідовними, та разом з тим, вони чудово відображають те, що глядач має прочитати поміж рядків.
І такі твори теж мають право на життя. Все ж, на кожну книгу знайдеться свій читач.
Пишіть не просто про події, розкривайте емоції, прагнення, додавайте сенсів, зв’язуйте нитки сцен у цікавий візерунок загальної історії. Ну і звісно, не забувайте залишати на папері трохи себе.
А як ви ставитеся до творів, де сенс виходить на перший план, ховаючи за собою сюжет?
Більше цікавого у нашому Instagram.
Comentários